Я сорочку вишиту знаходжу

Я сорочку вишиту знаходжу
В сундучку, що мама зберигала.
Від бабусі рідну вишиванку,
Що для мене довго вишивала.

Ця сорочка – спогад про минуле
Там калина рясно поспівала
І частинка серця від бабусі,
Відчуття, якого вона вклала.



Квіточки на ній немов сміються,
І тепла промінчик посилають.
Всі бабусині бажання ллються,
А онуки вдячними зростають.

Хай душа рідненької витає
Над домівкою, яку любила,
Дітлахи її все виглядають,
І шанують, що для них творила.

Це мистецтво – в нім велика сила,
Бо на довго, навіть на віки
Шилось вишиванка, щоб носила,
Ця сорочка рідної думки.

А думки – відчутно були світлі,
Бо сорочка й досі розквіта,
Відчувається любов в повітрі –
Це душа її отут вита.
Дя кую бабусі за цей витвір,
Пошепки їй вдячність свою шлю,
Бо в житті зробила вірний вибір
Я тебе, ріднесенька, люблю!